Зв’язок на передовій: історія Лілії Явєляєвої з Укртелеком

Лілія Явєляєва, електромеханік лінійних споруд електрозв`язку в місті Лозова Харківської області, доводить, що жінки можуть працювати в телекомунікаціях нарівні з чоловіками. Вона заохочує жінок пробувати свої сили і розповідає про роботу працівників Укртелеком під час війни.

Розкажіть, як давно Ви працюєте в компанії? На якій посаді починали свою кар’єру в Укртелеком?

В компанії я працюю з 2003 року. Починала на посаді електромеханіка електрозв’язку на сільських станціях. Тоді моя робота не передбачала відряджень. Зараз я працюю з виїздними бригадами: зварюю волоконно-оптичні лінії, усуваю розриви, підключаю абонентів тощо.

Як змінилася Ваша робота після лютого 2022 року? 

У день повномасштабного вторгнення кардинально у нас нічого не змінилося. Всі вийшли на роботу, розуміючи важливість зв'язку, адже через перебої роботи телебачення та мобільного зв’язку інтернет залишався чи не єдиним джерелом інформації для населення.  

Ми працювали за заявками, приймали телефонні дзвінки, займалися відновленням на лініях і навіть новими підключеннями. З перших днів нам вдалося налагодити процеси та працювати максимально швидко. Насправді, тоді робота стала своєрідним «рятувальним колом» у ситуації невизначеності. 

Зараз так само оперативно підключаємо нових абонентів, ремонтуємо лінії зв'язку. Бо розуміємо важливість і відповідальність нашої роботи.

Що мотивує Вас працювати далі, попри складну ситуацію навколо? 

Ми не можемо залишити людей без зв'язку. Іноді доводиться працювати біля зони бойових дій, але ми не можемо просто поїхати, не завершивши роботу. З міркувань безпеки всі виїздні бригади забезпечені компанією засобами захисту, як-от бронежилети, каски.

Був випадок після лютого 2022 року, коли під час ремонту магістральних ліній оптичного зв'язку, вздовж дороги проходили колони військової техніки. Було страшно, але ми відремонтували лінію повністю. 

Весною 2022 року ми відновлювали магістральну лінію в населеному пункті поруч з лінією фронту. Постійно було чути вибухи, але ми бачили цивільних на вулицях та зрозуміли, що і нам не варто боятися. На той час, крім зв'язку від Укртелеком, там більше нічого не працювало. Власне, це і мотивувало − ми не могли залишати людей без зв'язку.

«Ми не могли залишати людей без зв'язку»

Чи є у Вашому колективі спільні заходи для моральної підтримки?

Важливим для нас залишається День зв'язківця. Наприклад, минулого року вдалося познайомитися з колегами з Златопілля, Сахновщини, Близнюків.

Зараз дуже важлива підтримка одне одного, відчуття дружнього плеча. Періодично виїжджаємо в сусідні населені пункти підтримати колег, і вони приїздять до нас. Така взаємодія об’єднує найбільше, бо є розуміння, що ти не один.

Існує стереотип, що зв’язківець – це не жіноча професія. Чи вірно це?

На мою думку, жінки можуть працювати електромеханіками. Наразі немає складнощів з опануванням цієї спеціальності. Що може бути легше, ніж з'єднати два проводи між собою?

Іноді люди можуть дивуватися, що на підключення приїхала саме жінка, але це не впливає на якість і швидкість моєї роботи.

«Люди можуть дивуватися, що приїхала на підключення саме жінка»

Зараз жінки опановують різні професії, які раніше вважалися «чоловічими». Наприклад, на заправці чи в службі охорони. 

Розкажіть про курйозні випадки на роботі.

Населений пункт у моєму рідному Вовчанському районі, де живуть мої батьки, був тимчасово окупований. Після звільнення мама розповіла, що у сусідів постійно працював інтернет. Виявилося, там був ще колишній ADSL від Укртелеком. Згодом майже всі сусіди почали подавати заявки на підключення.

Ваші побажання жінкам-зв’язківцям і всім працівникам сфери.

Потрібно пробувати! Почати, подивитися, чи підходить спеціальність. Деякі роботи набагато легше виконати жінкам, бо у нас менші пальці, зручніше працювати з оптоволокном. 

Насправді, дуже цікаво опановувати телекомунікаційні технології: дізнаватися як працюють оптичні мережі, як їх налаштувати, які частоти використати, як виконати з’єднання тощо. Було б добре залучати до цього студентів технікумів та старшокласників.

Найбільше побажання – щоб настав мир, і ми всі спокійно працювали!